«Моя читаюча дівчинка»
У школі вчителька літератури називала мене «моя читаюча дівчинка».
І це справді було про мене — я читала багато.
Завжди з блиском в очах, прокидалась раніше, щоб дочитати розділ, і засинала пізніше, бо «ще сторіночку».
Коли читання стало обов’язком
Але в старших класах щось зламалося.
Мені відбили бажання читати.
Батьки почали говорити, що варто читати «правильні» книжки. Такі, що «треба». Такі, що були в кожній радянській бібліотеці.
А хто виріс у пострадянському просторі, той точно пам’ятає ці полиці — класика, сувора література, часто зовсім не про тебе.
Читання стало дисципліною. І як це часто буває — коли щось стає «треба», зникає бажання.
Літо. Дача. І трохи магії
А потім, вже дорослою, я сиділа з Валєрою на дачі.
Спекотний день. Я в’яжу. Він сідає поруч і починає читати мені книжку вголос.
Це був Гаррі Поттер.
Його голос був м’який, історія затягувала, мені ставало цікаво.
І тут він каже:
«Я втомився. Потім дочитаю.»
Ну що ж… я взяла книжку і продовжила сама.
І… мене затягнуло.
Так я вперше прочитала Гаррі Поттера вже в дорослому віці — і знову відчула, якою чарівною може бути книжка.
Книжки, що потрапляють в серце
Після того випадку Валєра почав підкидати мені книжки.
Не ті, які «треба». А ті, які, як він відчував, можуть мені сподобатися.
(Спойлер: він робить так само і з нашим сином — м’яко, ненав’язливо, з любов’ю.)
І я зрозуміла: книжки — це як стосунки.
Їх не можна нав’язати. Не можна переконати когось, що ця книга «обов’язково має сподобатись».
Бо, як і в коханні, у кожного — свої.
Свої історії. Свій відгук.
Не муч себе книжками
І якщо книжка не заходить — її можна й треба відкласти.
Бо інакше ризикуєш взагалі втратити смак до читання.
Але водночас — до книжок варто повертатися.
Бо коли не читаєш — щось всередині черствіє. Зникає натхнення, інтерес, жага життя.
Книжки живлять нас.
Дарують внутрішній рух, нові думки, нові світи.
Завершення
Читайте тільки те, що чіпляє вас.
Те, що говорить особисто з вами.
Що змушує зупинитись, усміхнутись, задуматись або навіть пустити сльозу.
Книжки — це не про кількість.
Це про відчуття.
І, можливо, як і я, ви знайдете шлях назад до читання — не через примус, а через любов.
