Зів’ялі квіти викидають

Зів’ялі квіти викидають — тонкий, емоційно точний роман Ірен Роздобудько про старість, гідність і той момент, коли минуле раптом наздоганяє — не для того, щоб зламати, а щоб нарешті розставити все по місцях. Події відбуваються в притулку для самотніх акторів: тут панує тиша, що пахне ліками, повільними прогулянками та спогадами, які інколи голосніші за реальність.

У центрі історії — дві колишні зірки радянського кіно. Колись вони запекло ворогували, змагалися за любов одного чоловіка, жертвували собою заради примарного щастя й трималися за гордість, як за останню опору. Але час стирає грим і ролі: тепер вони сидять поруч і змушені дивитися не лише одна на одну, а й на власні вибори — зі всіма болючими, незручними правдами.

Третя героїня — молода доглядальниця, яка приходить у цей дім із власним болем. Слухаючи історії стареньких актрис, вона поступово відкриває для себе просту, але важливу думку: життя прекрасне не тоді, коли воно бездоганне, а тоді, коли ти не боїшся прожити його до кінця — зі сміхом, слізьми й без жалю.

Цей роман — для читачів, які люблять психологічну прозу без пафосу: теплу, гіркувату, дуже людяну. Він відгукнеться тим, кому близькі теми прощення, другого шансу та несподіваної жіночої солідарності там, де колись були лише образи. Українське видання: Видавництво Старого Лева, 2025.